Львів відкритий для світу

Львів відкритий для світу

понеділок, 26 січня 2009 р.







За кулісами мерії

Нещодавно зустріла у під’їзді свою сусідку, з якою спілкуюся дуже рідко. «Я сьогодні до тебе прийду. Хочу просити про допомогу», - швидко сказала вона й побігла далі. У мене з’явився здогад: певно буде просити написати статтю про якусь проблему, можливо швидше вирішать.

Але прохання було значно незвичнішим … Сусідка просила допомогти потрапити на прийом до мера, аби він вирішив питання із ремонтом даху. Мовляв, вам, журналістам, легше туди пробитися.

Прохання застало мене зненацька, адже з мером доводилося спілкуватися лише декілька разів, та й то задавала йому гострі і не дуже приємні питання. Рішення прийняла швидко: писатиму про це репортаж. «Ви йдіть в мерію, спробуйте самі потрапити, а я про це напишу статтю», - кажу сусідці пані Марії.
Історія її відвідин Ратуші заслуговує на увагу. В мерію йти вона надумала на початку грудня. І вже при вході її чекала приємна несподіванка – біля дверей не було «вертушки», яку вона пам’ятала зі свого останнього візиту до міськради. Ні «вертушки» на вході, ні запитань від охоронців – пані Марія вільно пройшла у Ратушу. За вказівником на дверях знайшла інформаційний пункт на першому поверсі, вирішила йти туди, хоча сміливо можна було йти далі – ніхто не перепиняв і не задавав зайвих запитань. Працівниця в інформаційному пункті, почувши, що проблема з дахом не вирішується навіть після багатьох заяв і звернень в ЖЕК, направила Марію Михайлівну у «єдине вікно» для запису на прийом до мера. Спочатку їй запропонували записатися на прийом до заступників, але жінка наполягла і її таки записали до мера. Сказали чекати два місяці, але після чотирирічного чекання, два місяці - не проблема. Ще під час запису пані Марію скерували на зустріч з радником мера пані Галиною Погорєловою, яку, до речі, раніше часто показували по телевізору. Та почала розпитувати про проблему, уточнила дати звернень і сказала чекати.
Наступного разу я зустріла пані Марію через місяць, виглядала вона щасливою. «Невже Вам ремонт у цілому будинку пообіцяли?», - питаю я. «Та ні, набагато цікавіше все вийшло. Записалася я на прийом і чекаю. Аж тут за два тижні до визначеного терміну до мене додому передзвонили з райадміністрації, запитали, коли можна прийти. Пришла ціла комісія, обстежила дах і вже за 2 дні дах залатали. Добре, що погода сприяла. Поки що зробили тимчасовий ремонт, тому все-таки для певності вирішила на прийом до Садового піти. Прийшла вчасно, у коридорі – десятки людей. З мером я таки зустрілася, він пообіцяв, що ремонт даху внесуть у план на 2009 рік. А принагідно я попросила … про дитячий майданчик біля нашого будинку. Ось така історія», - бадьоро розповідала про свій досвід сусідка.
Чому вирішила розповісти про цей випадок? Більшість львів’ян вважають, що потрапити до Ратуші майже неможливо, та й навряд чи там вдасться вирішити свою проблему. Історія моєї сусідки спростовує цей міф. Можливо, цей досвід допоможе ще комусь вирішити свою проблему …


Коментар

Андрій Садовий міський голова Львова

Майже 2 тисячі громадян я прийняв відтоді, як став міським головою. Проблеми, звичайно, різні. Дещо вдається вирішити одразу, а деякі потребують серйозного фінансування і ми закладаємо ці кошти на найближчий час. Для мене важливо, щоб посадовці нарешті почали сприймати проблеми мешканців, як свої власні і ефективно їх вирішували. Тоді буде порядок.


Наталя Лісна

Немає коментарів:

Дописати коментар